Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.

23 листопада у нашій країні вшановують  пам’ять  жертв голодоморів. Долучилися до цього і у наші школі. З метою донесення до учнівської молоді об’єктивної інформації про трагічні події української історії, вчителем історії Стрілецькою С.А. було проведено урок – реквієм, «Голодомор 1932 – 33 років трагічна сторінка  в історії нашої держави».

Захід переплітався з переглядом відеофільмів «33 – й, свідчення очевидців», «Хлібна гільйотина», «Голод – 33». Документальні факти, спогади та віршовані рядки про Голодомор, особливо діалог між матір’ю  і сином «Я ще живий» про 10 – річного хлопчика, який вмирав від голоду, торкнулися душі кожного. Рядки монологів викликали сльози, а ще сум, біль, співчуття до очевидців тих подій, які сталися у 1932 – 1933 роках. Під час заходу діяла книжкова виставка «Голодомор – чорна звістка». Розуміння, співчуття свідчать про те, що підростаюче покоління усвідомлює весь жах  тих років.

Голодомор

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимили до тла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору.

-Греби, нічого людям не лишай!..

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах…

А кажеш – не було голодомору!

Д. Білоус