Голод… Це страшне слово повертає нас у далекі 1932 – 1933 роки. Український народ у смутку і скорботі доземно схиляє голови, вшановуючи пам’ять мільйонів його жертв, засуджуючи творців цієї чорної сторінки в історії України.
23 листопада у нашій країні вшановують пам’ять жертв голодоморів. Долучилися до цього і у наші школі. З метою донесення до учнівської молоді об’єктивної інформації про трагічні події української історії, вчителем історії Стрілецькою С.А. було проведено урок – реквієм, «Голодомор 1932 – 33 років трагічна сторінка в історії нашої держави».
Захід переплітався з переглядом відеофільмів «33 – й, свідчення очевидців», «Хлібна гільйотина», «Голод – 33». Документальні факти, спогади та віршовані рядки про Голодомор, особливо діалог між матір’ю і сином «Я ще живий» про 10 – річного хлопчика, який вмирав від голоду, торкнулися душі кожного. Рядки монологів викликали сльози, а ще сум, біль, співчуття до очевидців тих подій, які сталися у 1932 – 1933 роках. Під час заходу діяла книжкова виставка «Голодомор – чорна звістка». Розуміння, співчуття свідчать про те, що підростаюче покоління усвідомлює весь жах тих років.
Голодомор
Ти кажеш не було голодомору?
І не було голодного села?
А бачив ти в селі пусту комору,
З якої зерно вимили до тла?
Як навіть вариво виймали з печі
І забирали прямо із горшків,
Окрайці виривали з рук малечі
І з торбинок нужденних стариків?
Ти кажеш, не було голодомору?
Чому ж тоді, як був і урожай,
Усе суціль викачували з двору.
-Греби, нічого людям не лишай!..
Я бачив сам у ту зловісну пору
І пухлих, і померлих на шляхах.
І досі ще стоять мені в очах…
А кажеш – не було голодомору!
Д. Білоус